Консультації для вихователів та батьків
Консультація для батьків «Що таке булінг та як з ним боротися»
Чи замислювалися ви, батьки, де беруть витоки “комплекс жертви”, або потреба агресії стосовно інших. Мало хто з батьків знає про булінг чи стикається з цим явищем в дитячому садку. Чому і як дитина дошкільного віку стає жертвою булінгу?
Розкриємо поняття “Булінг”. Визначимо основні риси дитини – жертви булінгу та дитини — “булі”, та дії педагога при виявленні ознак булінгу.
Термін “булінг” - що це таке? У перекладі з англійського він означає хуліганство. Булінг - це багатократний негативний психологічний тиск на людину. Булінг може бути ситуативним (спровокований певною ситуацією і трапляється тільки раз) і систематичним (постійні знущання день у день).
Булінг у ЗДО може проявлятися як тиск:
· психологічний,
· фізичний.
Діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.
Хто провокує булінг в дитячому садку?
Булінг серед дітей старшого дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:
педагог або помічник вихователя:
– зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;
– ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;
– глузує із зовнішнього вигляду дитини;
– образливо висловлюється про дитину чи її батьків;
– проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини.
батьки або члени сім’ї:
– б'ють та ображають дитину вдома;
– принижують дитину у присутності інших дітей;
– проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;
– ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).
Усі діти потребують підтримки дорослих — батьків, вихователів, практичного психолога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.
Як міняється поведінка дитини під час булінгу в ЗДО?
Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:
вдома:
– не хоче одягатися вранці;
– шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;
– просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;
– плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт;
– не контактує з однолітками у дворі;
– грає наодинці в парку.
в дитячому садку:
– не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності;
– усамітнюється при будь-якій нагоді;
– часто губить свої іграшки або речі;
– бруднить чи псує одяг;
– грає поламаними іграшками;
– відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чи грі;
– не має друзів у групі.
Прояви насильства в дитячому саду відрізняється від насильства в школі. У школі це група дітей, в дошкільній установі окремі діти, дуже рідко група дітей. У дитячому садочку при насильстві немає попередньої стадії обдумування. Дошкільнята не усвідомлюють до кінця своїх дій. Відсутнє розуміння наслідків і відчуття провини. Виправданням насильства є незначний проступок. Агресивна поведінка дітей розходиться з їх словами.
Як діти вибирають жертву для цькування?
Стати метою цькування дуже легко - досить виділятися чим-небудь серед однолітків. Це можуть бути як зовнішні відмінності, так і поведінкові. Але варто розуміти: можна з дитинства носити окуляри або бути володарем веснянок, але не давати себе в образу. Діти підсвідомо знаходять того, хто не здатний за себе постояти і не учинить опору.
Основні риси дитини, яку легко пригноблювати:
· низька самооцінка;
· сором'язливість, лякливість;
· апатичність, незацікавленість в тому, що відбувається навкруги;
· відсутність хоч би одного близького друга серед однолітків;
· прийняття усього, що відбувається.
У 90 випадків жертва булінгу нікому не розповість про те, що відбувається!
Провокативні жертви булінгу
Звичайно, це не означає, що дитина напрошується сама, ні в якому разі! Але її поведінка настільки відверто різниться з поведінкою однолітків, що часом викликає роздратування і нерозуміння навіть у педагогів:
· діти, які погано піддаються навчанню і сильно відстають від інших;
· підлизи і ябеди;
· сильно залежні від батьків і гіпер опікувані;
· дуже хворіючи діти (через те, що рідка з'являються в компанії, інші діти від них відвикають).
Як зрозуміти, що дитину кривдять?
Якщо це стосується дитячого садочку, то дитина, яку кривдять однолітки, може відверто і не відмовлятися туди йти, але буде рада будь-якій можливості залишитися удома. Після спілкування з однолітками дитина пригнічена і на пропозицію покликати кого-небудь у гості завжди відмовляється або відповідає, що нікого. Можуть траплятися безпричинні істерики і сльози без очевидного приводу.
А як виглядає дитина “булі”, дитина задирака
· діти, що не уміють співчувати;
· гіперактивні, агресивні, фізично перевершуючи своїх однолітків;
· дитина, яка є неформальним лідером компанії або мріє ним стати;
· відчуває вседозволеність в наслідок неправильного виховання або високого соціального статусу батьків.
Спостерігач або союзник “булі”
У питанні дитячої агресії завжди є третя сторона, і провина спостерігача анітрохи не менше провини самого агресора. Чому діти не діють або підключаються до цькування зрозуміти досить просто:
- страх опинитися на місці жертви;
- страх виділитися з натовпу і легко піддаються чужому впливу;
- вважають знущання - розвагами, а жорстокість і грубість — нормою;
- колись були на місці жертви і тепер відіграються.
Роль педагога
У ЗДО вихователь - арбітр. Він стежить за неприпустимою агресією. Чітко розпізнає форми агресії і насильства, привчає дітей справлятися з агресією усередині себе.
Як боротися з булінгом?
Звертайте увагу на поведінку дитини, на чиїй би позиції він не був: нападаючий, спостерігач або жертва - це треба присікти. Проблема булінгу, знищена на ранній стадії, матиме мінімум наслідків для психіки дитини. Якщо ж пустити усе це на самоплив, слід залишиться незгладимий, причому для усіх учасників конфлікту. Якщо дитина агресивна і не бачить іншого способу взаємодії з однолітками або молодшими, окрім як принижувати і бити, у дитини серйозні проблеми, які вона не може сформулювати і обговорити.
Ніколи не відмахуйтеся від скарг дитини, що навіть здаються вам дрібницею. Проігнорувавши її один раз, ви більше ніколи не доб'єтеся відвертості і не дізнаєтеся, коли і за яких обставин все посилилося. Розпочніть виховання лояльності з себе самих.
П а м ' я т а й т е !
Дитина, що стала учасником цькування, якої б позиції вона не дотримувалася при цьому, потребує серйозної роботи з дитячим психологом!
Якщо у вас залишились питання з данного приводу, якщо дитині необхідна психологічна допомога – зверніться будь ласка, до психолога садочка чи керівника закладу дошкільної освіти, де ви можете отримати психологічну консультацію та допомогу.
Конфлікти між дітьми і методи їх вирішення
Більшість людей сходиться на думці, що конфлікти в нашому житті були, є і будуть. Кожна людина незалежно від своїх особистісних особливостей, професії, посади часом бере участь в конфлікті або її туди втягують, сама провокує його, або виступає в ролі рятувального кола. Конфлікти, звичайно, ускладнюють наше життя, але саме вони часто стають поштовхом до розвитку, примушуючи нас рухатися вперед, переглядати існуючий порядок (або безлад) речей, виводити на новий рівень наші взаємини. Життя без конфліктів зовсім прісне як їжа без солі і перцю.
Причини конфліктів різні. Це може бути і різнорівнева підготовка (він вчитися краще, він – гірше), і різне соціальне становище, гендерний/фізіологичний аспект (хлопчики і дівчатка; я-сильніший, ти – слабше), конфлікт з дорослими, який дитина переносить на дітей, як на більш доступний об'єкт, тощо.
Вміння вийти з конфліктної ситуації передбачає також застосування відповідної стратегії вирішення конфлікту. Який і коли?
Почнемо зі стратегії уникнення. Ви бачите конфлікт, але не хочете вступати в конфронтацію. В результаті сторони продовжують конфліктувати, і кожна намагається домогтися своєї мети. Ця стратегія може бути використана в тому випадку, коли конфлікт примітивний (відійти в сторону).
Друга стратегія - пристосування до конфлікту. Коли одна з конфліктуючих сторін пристосовується до цілей та інтересів іншої, дійсно може встановитися штиль (поступка з боку одного з учасників).
Стратегія змагання. Її принцип - прагну до своєї мети, змагаючись з іншими і використовуючи всі засоби (намагайся зробити краще).
Звичайно, бажано, щоб дитина з початкової школи була навчена ділитися з батьками буквально всім, що з нею відбувається в школі. У сім'ї має бути 'відповідальний за дитячі відвертість. І коли дитина розповідає про щось проблемне, необхідно спрямовувати її до вирішення конфліктної ситуації, обговорювати з нею можливу поведінку, слова, які вона може сказати кривдникові, передбачити реакцію кривдника на ці слова і т. д. Але батькам не можна втручатися в перший же момент конфлікту.
У нас, на жаль, є такі ситуації, коли батьки починають розбиратися один з одним аж до рукоприкладства або кричать на чужих дітей. Не треба! Вчіть свою дитину шукати виходи, підказуйте. Але не лайте дітей за те, що у них знову виникли проблеми, а втручайтеся тільки тоді, коли ситуація виходить з під контролю.
Стиль поведінки, якої повинен дотримуватися дорослий, який спостерігає ситуацію сварки:
Правило 1. Не завжди слід втручатися у сварки між дітьми. Адже як у будь-якої іншої діяльності, можна навчитися вирішувати конфлікти тільки шляхом участі в них. Не заважайте дітям отримувати такий життєво важливий досвід. Проте бувають ситуації, коли невтручання дорослого може призвести до серйозних проблем для фізичного або емоційного благополуччя дітей. Так, якщо один з свариться значно молодше або слабкіше іншого учасника конфлікту і при цьому вони дуже близькі до з'ясування стосунків кулаками, то потрібно зупинити їх і постаратися перевести сварку знову в "мовний" русло. Те ж відноситься до ситуації взаємодії двох хлопців, один з яких традиційно виявляється переможеним у суперечці і змушений весь час поступатися. У цьому випадку, якщо ви не втрутилися протягом спору, то в одного з дітей може розвинутися боязкість і невпевненість у своїх силах і навіть у своїх правах.
Правило 2. Втручаючись у дитячий конфлікт, ніколи не займайте відразу позицію одного з дітей, навіть якщо вам здається очевидним, хто тут правий, а хто винен. Адже для дитини, яка веде себе неправильно, це зовсім не так просто. Тому ваш швидкий суд вона сприйме як несправедливість і упередженість, а значить, не стане продовжувати спілкування, в якому ви виступаєте арбітром. Намагайтеся об'єктивно розібратися в причинах конфлікту та його течії, тим більше що зазвичай дорослі бачать лише частину "айсберга", а ця надводна частина далеко не завжди дозволяє судити про справжні проблеми і вклад дітей в конфлікт.
Правило 3. Розбираючи конкретну ситуацію сварки, не прагнете виступати верховним суддею, визначаючи правих і винуватих і обираючи міру покарання. Краще не робити з особистих конфліктів аналог юридичного розгляду. Спробуйте привчити дітей до думки, що, хто б не почав сварку, відповідальність за подальший розвиток подій несуть завжди двоє. Тому, втручаючись у спілкування дітей, намагайтеся показати їм, як можна знайти спосіб виходу з важкої ситуації, який влаштував би їх обох. Робіть акцент не на "хто винен?", а на "що робити?". Направити в це русло увагу посварених і спраглих помсти хлопців часто допомагає почуття гумору. Якщо ви пожартуйте і покажете ситуацію в кумедному світлі, то відразу помітите, як разом зі сміхом у дітей поступово змінюється їх емоційний стан.
Правило 4. Допомагаючи дітям вийти з конфлікту і звільнитися від накопичиної образи і злості, стежте за тим, щоб вони не переходили на особистості. Говорячи про те, що їх засмутило або обурило, вони повинні описувати саме дії і слова партнера, а не його фізичні або особистісні недоліки. Тобто припустимо, коли дитина скаржиться на те, що інший наступив йому на ногу або грубо відповів, але намагайтеся не допускати виразів типу: "Так він ведмідь клишоногий!" або "Він завжди такий нервовий і грубіян!"
Правило 5. Якщо ви хочете допомогти врегулювати конфлікт між двома своїми власними дітьми, то докладіть зусиль, щоб у дітей не виникло відчуття, що одного з них (хто виявився не винен або чия вина менша) ви любите більше. Не забудьте вголос пояснити своїм дітям, що ви дуже любите їх обох, що б вони не зробили, і тому їх сварки дуже вас засмучують. Навіть коли ви вважаєте за потрібне покарати одного з хлопців, все одно нагадайте йому, що вам це неприємно, ви його дуже любите і сподіваєтеся, що він зрозуміє користь покарання і виправиться. Також подбайте про те, щоб у вашого єдиного сина або дочки не виникало сумнівів у фортеці родинних відносин, якщо вирішуєте конфлікт між дитьми і їх приятелями.